Гданськ

Мій особистий рекорд: публікую допис про подорож через два роки після неї. Які часи, такі й рекорди.

Колись давно, коли я тільки починав працювати в логістиці, я дізнався про існування порту Гданськ та однойменного міста. Тоді я уявляв собі, що можливість подорожувати в такі міста і є однією з ознак справжньої заможності. Бо, думав я, накопичити на відпочинок на умовних Мальдівах, хоча б раз у житті, здатен кожний. А ось щоб залишились гроші ще й на Гданськ – ну то тільки про буржуїв. Передаю привіт молодому собі. На Мальдівах, щоправда, я так поки що й не побував, так хоча б Гданськ відвідав. Про нього тут і розповідаю.

З грудня 2021 року, коли я був у місті, минуло безліч часу. Проте, ця подорож стала останньою перед початком повномасштабної війни, тому запамʼяталась добре. Як зараз пригадую легке хвилювання перед експрес тестом на ковід, що був тоді обовʼязковим для вʼїзду в Польщу. Як збирав зимові речі на декілька днів в один рюкзак. Як випив трошки перед вильотом ще в Одеському аеропорту. Та й все інше, що було тоді.

Продовження


Краків

Шановне панство, просимо забеспеченство повноскладове читанство пшебложек фотографовий дописанок про Краків.

Пробачте, панове, я більше не буду знущатися з вас та імітувати польську мову. Я не зміг стриматися, бо вже зараз, неодноразово відвідавши Польщу, я все ще кайфую від того, що розумію польську відсотків на сімдесят.

Подорож у Краків сталася у жовтні 2021 року. Відтоді минуло майже два роки, а скільки в них подій увійшло – годі й намагатися передати. Певні нотатки, що я робив для цього допису під час подорожі, втратили свою актуальність. Проте, з ноткою легкої ностальгії занурююсь у жовтень 2021 та розповідаю про чарівний Краків.

Продовження


Оравський град

Стівен та Джес — молоде австралійське подружжя, що подорожує світом та розповідає про найяскравіші моменти своїх пригод на власному ютюб каналі Flying the nest. Мені подобаються їх відео в першу чергу за посмішки, з якими вони про все розповідають, за завзятість, за неймовірно милий австралійський акцент та за вміння переконати в чарівності будь-якого місця.

Можна сказати, що моя поїздка в Оравський град, середньовічний замок у північній Словаччині, сталася завдяки Стівену та Джес. В одному з епізодів шоу вони ТАК захоплювались красою словацьких замків, що я вирішив побачити хоча б один з них на власні очі. Що й зробив у вересні 2021 року.

Продовження


Високі Татри

Я тепер трошки краще розумію американців та західноєвропейців, що, пригнічені своїми життєвими привілеями, постійно перепрошують за свій добробут та обговорення проблем так званого першого світу. Так і я тепер: відчуваю злобу на росію за те, що лишили мене можливості мандрувати світом, і водночас соромлюся за це – навкруги біль, втрати й смерть, а я про якісь дурні подорожі.

Проте, не визнавати бажання мандрувати було б обманом. Бажання є, можливості ніякої. Залишається мандрувати спогадами про ті поїздки, що були до війни.

В цьому пості розповідаю як раз про таку – про поїздку в Високі Татри на початку вересня 2021 року.

Високі Татри – карпатський гірський масив, що проходить територіями Словаччини й Польщі. Відомий він тим, що найвищі карпатські гори стирчать в небо саме з нього. А їхніми схилами гуляють переважно щасливі словʼяни, що тільки-но зʼїли парені бухти, запили їх пивом, і тепер насолоджуються життям.

Продовження


Кошице

Минулого вересня зʼїздив на автівці в Словаччину. Їхав, чесно кажучи, насамперед в гори, але вирішив подивитися хоча б одне словацьке місто. Обрав для цього Кошице — місто, розташоване недалеко від українського кордону, та й в гори звідти добиратися зручно.

Пощастило, що Кошице це й друге за населенням місто Словаччини, а також найбільше місто східної частини країни.

Продовження


Дурмитор

Над гористым севером Черногории возвышается массив Дурмитор. Этот массив входит в систему Динарских гор, которые называют также Динарскими Альпами. Называют, нужно сказать, не просто так. Местность и правда живописная и красочная, с высоченными вершинами гор, покрытыми снегом, бескрайними зелёными лугами у их подножья, пасущимися на них беспечными коровами, чистыми горными озёрами, бесконечными горными трейлами, кемпингами, курортами с подъёмниками и всем остальным, что должно быть в любых горах. И уж тем более в тех, которые именуются Альпами.

В предыдущих заметках из Черногории я уже писал, что компактность этой страны — одна из её главных фишек. Так-то и в Украине есть и морское побережье, с нависающими над ним горами (привет, Ялта), и горы повыше (Карпаты), вот только расстояние между ними проехать можно часов за двенадцать. А в Черногории переодеваешься из плавок в шорты в Будве, садишься за руль, и через несколько часов уже едешь мимо снежных вершин в Дурмиторе.

Продолжение


Лагерь смерти «‎Аушвиц-Биркенау»

Долго не знал, как написать этот пост, с чего начать, о чём вообще писать. Это слишком сложная, обширная и болезненная тема. Чтобы упростить себе задачу, я с самого начала попробую сформулировать, что я хочу добиться, публикуя этот материал. И буду пытаться отталкиваться от этого.

  1. Про Аушвиц и другие лагери смерти написано множество книг и статей, в том числе и выжившими узниками. Сняты десятки фильмов. Некоторые из этих произведений стали шедеврами. Мой пост не претендует на монументальность или важность. Я не обладаю ни должным талантом, ни необходимой подготовкой, чтобы сделать по-настоящему хороший материал. Тем не менее, даже если каждый человек на планете знает о том, что происходило в немецких лагерях смерти, считаю важным время от времени поднимать эту тему. Если это хотя бы на миллионную долю процента снизит вероятность повторения подобных событий, однозначно стоит написать.
  2. Вероятно, кто-то почерпнёт из этого поста информацию, о которой раньше не знал. Или просто заинтересуется темой и пойдёт изучать её дальше. В любом случае, будет хорошо. Верю, что чем больше людей знает о лагерях смерти, тем ниже вероятность, что такое когда-либо повторится.
  3. В Аушвице были убиты минимум 1 миллион 100 тысяч человек. Через восемьдесят лет после их смерти даже такое количество жертв, которое невозможно осмыслить, воспринимается, как число. Словно это глава из истории учебника. Но каждый из этого миллиона и ста тысяч был человеком, со своей жизнью, своими чувствами, своими надеждами. И каждый из этих миллиона и ста тысяч человек погиб в Аушвице. Я хочу, чтобы помнили не только злодеяния нацистского режима, но, в первую очередь, людей, которые погибли в этом и других нацистских лагерях.
  4. Поездка в Аушвиц и написание этого материала это попытка разобраться с собственным непониманием того, как подобная бюрократическая машина по массовому уничтожению людей могла существовать. Это попытка понять почему люди способны делать такое с другими людьми. Это попытка признать тот ужас, что вызывает эта тема во мне. Признать, а значит перестать его прятать и избегать.
  5. Хочу поделиться собственными впечатлениями от посещения этого места. Большáя часть моих прямых и ближайших предков — евреи. В моей семье было принято не говорить об этом и скрывать своё происхождение. Насколько могу судить, из-за антисемитских настроений в Советском Союзе. Отчасти поэтому я, как еврей, хочу отрефлексировать на тему главной еврейской трагедии — Холокоста.

Я публикую этот пост в семьдесят седьмую годовщину освобождения Аушвица в память обо всех жертвах Холокоста.

Продолжение


Которская бухта

Я редко начинаю вступление к постам из путешествий с козырей, но в данном случае не стесняюсь это делать. Краткое резюме всего поста: приехать в Черногорию и не съездить в Котор, конечно, можно. И даже получится классно провести время в других местах. Но делать так точно не стоит.

Которский залив это настолько красивое место, что я мог бы без зазрения совести просто опубликовать фотографии, и не сопровождать их привычными заметками с наблюдениями. Красота этих мест попросту не нуждается в дополнительных объяснениях. Но я всё равно свои пять копеек вставлю.

Продолжение


Будва

Побывал в июне в Черногории. Последовал примеру друзей и коллег: купил пакетный тур, взял крем для загара, плавки, смешную кепку, книгу, и отправился в страну лазурного моря, что волнами разбивается почти о самые горы.
Основное время провёл в Будве — эдакой черногорской Затоке, только более богатой (во всех смыслах). Я был бы не я, если бы ко всем упомянутым обязательным атрибутам отпуска не взял камеру (на самом деле, две). Показываю и рассказываю, как обычно.

Продолжение


Горганы

В прошлом году осуществил давнюю мечту — съездил летом в украинские Карпаты. Бывал в них несколько раз зимой, бывал летом в румынских Карпатах, но в наших родных всё никак не получалось. Пару лет назад загорелся идеей сходить в настоящий поход с палатками и спальниками, но до дела так и не довёл.
На этот раз звёзды, наконец, сошлись: европейские границы были закрыты, турецкие моря как-то не манили, а вот идея подышать свежим горным воздухом, наоборот, казалась прекрасной (оказалась и вовсе гениальной).

Погрузив в колесницу недельный запас одежды, коврики для йоги и самые удобные кроссовки, мы с прекрасной половиной уехали на неделю бродить по горам, пить пиво, читать книги и просто отдыхать от жаркой и многолюдной Одессы. Конечно же, я взял с собой камеру (на самом деле, две). Покажу лучшее из того, что получилось. Расскажу о том, что запомнилось больше всего.

Продолжение